Олександр народився у селі Ясенове Друге Одеської області. Здобув фах кравця у Луганському технікумі, однак не працював за спеціальністю. Працював електриком на підприємстві. Певний час чоловік проживав у Луганську, створив родину. Однак шлюб не склався, тому незабаром після розлучення він переїхав до Одеси. Влаштувався на роботу охоронником.
У 2016-му році Олександр вирішив пов’язати життя із військовою службою та приєднався до лав 137-го окремого батальйону морської піхоти. Брав участь в АТО/ ООС. Нагороджений медаллю «За участь в антитерористичній операції». 2019 року Олександр отримав грамоту «За мужність, силу та високий професіоналізм».
У 2018-му Олександр зустрів своє кохання – Ніну, з якою вони невдовзі одружилися. Наступного року його списали з військової служби за станом здоров’я. Він почав їздити до Польщі на заробітки.
Коли почалося повномасштабне вторгнення російських військових до України 2022 року, Олександр одразу повернувся з-за кордону. Поїхав в Одесу до своєї військової частини.
18 березня 2022 року російські військові завдали ракетного удару по Миколаєву. Одна з ракет влучила у військову казарму, де в цей час спали військовослужбовці. Десятки бійців загинули уві сні. Серед них був і Олександр Дяченко.
«Мій герой, мій коханий чоловік, моя душа та моя гордість», – зазначила дружина Ніна.
Поховали військовослужбовця у селі Великий Дальник на Одещині.
У Олександра залишилися дружина та двоє синів.
