Олександр народився у селі Ясенове Друге Одеської області. Після закінчення Ясенівської середньої школи поїхав до Луганська. Здобув там кілька професій: кравця, електрика, механіка. Працював електриком на підприємстві. У 2014 році Олександр проживав в Алчевську Луганської області з дружиною та сином. А коли місто опинилося в окупації бойовики почали набирати до своїх загонів місцевих для протистояння з Україною, вирішив за будь-яку ціну повернутися на підконтрольну уряду України територію. Він втратив дружину та сина, але не втратив честі, гідності та свободи. Останні роки проживав у місті Генічеськ на Херсонщині.
Олександр мав серйозні проблеми зі здоров'ям – вроджені вади серця. В 9 років переніс складну операцію. Попри це, у 2016 році він підписав контракт зі 137-м окремим батальйоном морської піхоти, в якому служили його племінники Вячеслав і Владислав Корсі. Згодом до них приєднались старший брат Олександра – Вячеслав Аведенко та батько племінників Василь Сергійович. Брав участь в АТО/ООС. У цей час одружився вдруге. Незабаром у подружжя народився син.
«Ми познайомилися з Олександром у 2016 році, коли він потрапив до мого взводу. Разом несли службу, а потім потоваришували та стали братами. Саша давав мені розумні поради. Також радився зі мною, підтримував, допомагав. Був людиною слова, людиною мужності та честі. Мав бездоганний послужний список. У 2020-му Олександр звільнився з військової служби за станом здоров'я. Поїхав працювати за кордон. А 24 лютого 2022 року він подзвонив: «Командире, почалася війна?». Сказав, що повертається в Україну, щоб разом із нами її захищати. І вже через кілька днів Олександр разом зі своєю бойовою родиною боронив Миколаївщину», – розповів командир Олесь Середович.
Під час повномасштабної війни Олександр боронив Миколаївщину й Одещину. У березні 2022 року брав участь у штурмі позицій окупантів у районі Білозірки та Первомайського Миколаївської області. Виконував бойові завдання, підвозив боєприпаси до оборонних позицій українських захисників, займався евакуацією поранених побратимів з бойових позицій до лікувальних закладів, чим рятував їм життя.
«Мій герой, мій коханий чоловік, моя душа та моя гордість», – зазначила дружина Ніна.
«Його псевдо Святий з’явилося не просто так. У Саші була якась особлива внутрішня чистота і вірність принципам. Життя двічі ставило його перед вибором: в окупованому Алчевську та 24 лютого 2022 року. І щоразу він обирав честь. «Я повертаюся», – ці слова закарбувалися в пам'яті. Він повернувся, щоб захистити нас, своїх дітей, нашу Одещину», – зазначила сестра Ліна.
Олександра нагородили орденом «Ветеран війни», медалями «За участь в антитерористичній операції», «За жертовність та любов до України». Посмертно його відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника в селі Великий Дальник на Одещині.
У нього залишилися сини Дамір і Даніл, сестра Ліна та її чоловік Василь, брат Вячеслав, племінник Владислав з дружиною Валентиною, племінники Софія та Владислав, онуки Вячеслав, Марія та Даринка, дружина Ніна.
