Михайло – родом з Костянтинівки, що на Донеччині. Після школи пішов вчитися на економіста, а потім вступив на юридичний факультет до Донецького національного університету імені Василя Стуса. Встиг недовго попрацювати економістом в одному з банків у Донецьку.
Із початку війни в 2014 році пішов добровольцем до батальйону «Золоті ворота», а з жовтня 2015-го приєднався до окремого загону спеціального призначення «Азов». Був командиром другої розвідгрупи полкової розвідки.
На початку повномасштабної війни дружина Михайла Альбіна з донькою Ярославою були в Костянтинівці, де мешкала родина. Зранку жінка прокинулась від гучних залпів, у телефоні вже було безліч пропущених дзвінків від чоловіка. Альбіна каже, що телефон був у беззвучному режимі.
«Коханий був дуже стурбований і сильно за нас переживав, просив, щоб ми виїхали, бо йому буде так легше. Просив, щоб я дала слово, що виїдемо якнайшвидше. Весь ранок були вибухи, я намагалась купити квитки на потяг, задача була надскладною, але мені це вдалося. І вже пообіді ми поїхали з Костянтинівки. Листувалися смс, а під вечір чоловік зміг подзвонити», – згадує дружина Альбіна.
Наступного дня Михайло знову зателефонував коханій. Сказав, що в Маріуполі ворог знищив вежу мобільного оператора, тому виходити на зв’язок буде раз на кілька днів. 6 березня знову дзвінок, але ніхто тоді й уявити не міг, що це остання їхня розмова.
«У родині він достатньо м'який, дуже любив батьків. Його жорсткість проявлялась більше на роботі. Зі своїми хлопцями говорив командирським тоном, а зі мною – лагідно. Це дуже контрастувало. Донька схожа не тільки зовнішньо на тата, а й має деякі риси його характеру. Така ж вперта і любить роздавати команди. І ще є в неї така особливість, як була й у чоловіка, – вона постійно стягує з мене ковдру і замотується, ніби в кокон», – додала Альбіна Савчук.
Михайло Савчук нагороджений відзнакою «Козацький хрест», орденом «За мужність» III ступеня, орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
У захисника залишилися дружина, донька та інші рідні.
