Сергій народився 28 січня 1999 року в селі Ветли на Волині. Зростав у звичайній сільській родині, був одним із шести дітей. Закінчив дев’ять класів місцевої школи, а потім опанував у Любешівському технічному фаховому коледжі професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.
«Брат був дуже спокійним, добрим і завжди допомагав всім. В дитинстві бігав та робив відтискання. Захоплювався електронікою, любив малювати», – розповіла сестра Ірина.
18 травня 2018 року Сергій підписав контракт і долучився до прикордонного підрозділу Луцького загону. У 2020 році його перевели у Донецький прикордонний загін, який виконував завдання вздовж лінії розмежування та узбережжя Азовського моря.
Повномасштабну війну Сергій зустрів за 17 км від Маріуполя у селищі Сартана на посаді навідника відділення вогневої підтримки. На початку березня населений пункт окупував ворог, тож підрозділ волинянина опинився в Маріуполі.
Правду, про те пекло воїн розповідав лише сестрі Ірині. Говорив, що катастрофічно бракує їжі та води, сухпайок по-братерськи ділили на чотирьох. Проте Сергій не падав духом і жартував, навіть коли ворог уже взяв місто у кільце.
З 30 квітня Сергій Дишко виконував бойові завдання у Лівобережному районі та на території металургійного комбінату. 4 травня родина востаннє чула голос Сергія. 9 травня його матері Світлані зателефонував чоловік, який представився майором, і повідомив страшну новину: «Ваш син загинув». Цю інформацію 12 травня сестрі Ірині підтвердили у Державній прикордонній службі.
«На той момент ми не знали, що він точно загинув, але ще сподівалися. В нас була надія, що Сергій в полоні. Коли з металургійного заводу «Азовсталь» виходили останні військовослужбовці, то серед них був дуже схожий на нашого Сергія хлопець. Але якість відео була погана, а згодом того хлопця, на якого ми думали, що то Сергій, обміняли», – розповіла Ірина.
Лише восени 2022 року, коли полонених із «Азовсталі» стали повертати додому, вдалося знайти свідка загибелі Сергія. Тоді стало відомо, що 8 травня близько 21:00 на спостережному посту «Темний» на «Азовсталі» прикордонника вбив російський снайпер.
Посмертно оборонця нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Лише у квітні 2025 тіло прикордонника вдалося ідентифікувати. Сергія поховали на кладовищі в рідному селі.
У нього залишилися мати, два брати та три сестри.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
