Петро народився в селі Кам'яниця Закарпатської області. Навчався в Ужгородській школі №20. Опанував спеціальність «Електроустаткування» в Мукачівському державному університеті. Після строкової служби у десантно-штурмових військах у Львові повернувся на Закарпаття, працював електриком в обленерго.
У 2014 році чоловік брав участь в АТО, воював на Донеччині у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Його нагородили медаллю «За оборону Донецького аеропорту» та пам’ятною медаллю «122-й окремий аеромобільний батальйон».
Після демобілізації влаштувався до патрульної поліції та закінчив Львівський університет внутрішніх справ.
Під час повномасштабної війни Петро повернувся до лав ЗСУ та знову вирушив на фронт. Воював у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Обіймав посаду командира стрілецького взводу.
«Завжди усміхнений, невгамовний та емоційний, він більше ніколи не побачить, як виросте його єдиний син. Не побачить, як він буде робити самостійні кроки в дорослому житті, не порадіє його успіхам та не розрадить у час невдач. Він так багато міг би зробити…» – написала теща воїна Світлана Ломова.
Посмертно Петра Ганича нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Поховали офіцера в рідному селі.
У нього залишилися батьки, син, сестра, племінник, бабуся, рідні та близькі.
