Сергій народився в селі Кордишівка Вінницької області. Навчався у школі №1 міста Козятина, а потім – у Житомирському автодорожньому технікумі. Після його закінчення працював у Козятинському міжрайонному управлінні газового господарства та навчався в Київському національному університеті архітектури й будівництва. За півтора року до закінчення університету в хлопця помер батько, тож він був змушений покинути навчання, щоб бути біля мами.
Протягом 15 років чоловік віддав роботі у локомотивному депо Козятин регіональної філії «Південно-Західна залізниця», де обіймав посаду слюсаря-ремонтника шостого розряду.
У березні 2024 року Сергія мобілізували до лав Збройних Сил України. Навчання проходив на Кіровоградщині. Згодом ніс службу на Харківському напрямку.
«Сергій був людиною слова і діла. Не було такого завдання, з яким би він не впорався. Знався на техніці та з задоволенням її ремонтував. Також він був особистістю, в якій поєднувалося добре серце та стійкий характер», – розповіли колеги та друзі загиблого.
А сусіди про нього казали: «Йде Сергій, сонце, а не усмішка», бо був завжди усміхнений.
Поховали бійця на Алеї слави місцевого кладовища в Козятині.
У нього залишилися син, мама, тітки, дядько, племінники.
