Сергій народився 26 вересня 1977 року в селі Семенівка Дніпропетровської області. Закінчив місцеву школу, опанував фах тракториста й комбайнера у Верхньодніпровському професійно-технічному училищі. Також навчався на кондуктора пасажирських поїздів. Згодом опанував спеціальності токаря, фрезерувальника, механіка з ремонту мотоциклів і слюсаря.
Працював у ПАТ «Дніпроважмаш» та на агрегатному заводі. Певний час був самозайнятим у сфері будівництва. Потім влаштувався на м'ясну фабрику. Останнє місце роботи – ПАТ «Інтерпайп», де обіймав посаду складача поїздів. Обожнював спорт, у вільний час регулярно відвідував тренажерну залу.
Сергій брав участь в АТО. Тож коли почалося повномасштабне вторгнення, він став до лав ЗСУ. Служив водієм стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти у 105-ій окремій бригаді територіальної оборони.
Псевдо Мурчик отримав від товаришів по службі. Історія така: коли він спав, побратими почули, як у бліндажі почав муркотіти кіт. Усе обшукали, проте жодного кота там не було. Аж поки не зрозуміли, що то Сергій уві сні мурчав.
«Мені його дуже бракує. Це була дуже добра людина, яка всім допомагала, завжди була на позитиві. Він був просто людиною щастя», – написала дружина Наталія.
Сергія нагородили почесною відзнакою «Хрест 54 ОМБр», медалями «За відвагу», «Захисник Вітчизни», відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції» та орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали воїна на кладовищі в рідному селі.
У Сергія залишилися батько, дружина, двоє синів і донька.
