Володимир народився в місті Ковель на Волині, де й проживав. Навчався у школі № 11, згодом опанував фах оператора комп’ютерного набору в місцевому училищі. Працював в автомайстерні, пізніше влаштувався монтажником інтернет-мережі в компанії UAINET.
Володимир мав багато захоплень: займався брейк-дансом і вільною боротьбою, грав у баскетбол. Любив подорожі та природу, особливо йому подобалися Кримські гори. Був барабанщиком у церковній групі прославлення.
Під час повномасштабного вторгнення Володимир вступив до лав Збройних Сил України. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Обіймав посаду радіотелефоніста відділення коригування артилерійського вогню батареї управління та артилерійської розвідки.
«Володимир був люблячим чоловіком. Безмежно любив своїх синочків і завжди старався проводити більше часу з ними, щоб виховати їх добрими людьми. Завжди був позитивним, дружелюбним, любив жартувати. Був християнином, але це не стало причиною не йти у військо. Він казав, що потрібно допомогти хлопцям, які вже воюють. Нічого не боявся, був мужнім і наполегливим, вірив у перемогу», – розповіла дружина Юлія.
За мужність і самовіддану службу Володимира Гузя посмертно відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Крім того, йому присвоїли звання «Почесний громадянин міста Ковеля»
Поховали захисника на Алеї Героїв Ковельського міського кладовища.
У нього залишилися дружина Юлія, сини Ілля та Роман, мама Марія, батько Микола й брат Олександр.
