Олексій народився в селищі Петропавлівка на Дніпропетровщині. Ріс у багатодітній родині: мав трьох братів і сестру. Навчався у Петропавлівському ліцеї №1. У Петропавлівському професійно-технічному училищі освоїв професію тракториста-комбайнера. Невдовзі зустрів свою кохану Майю, з якою у них народилося двоє діток – Матвій і Мирослава.
У 2014 році Олексій вступив до лав Збройних Сил України. Захищав Маріуполь. У боях під Лебединським був важко поранений. Після реабілітації пішов працювати на шахту підземним електрослюсарем на водовідведенні.
З початком повномасштабного вторгнення Олексій знову став у стрій. Служив на посаді розвідника 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 60-ї окремої механізованої бригади. Пройшов навчання у військах НАТО.
«Херсон, Маріуполь, Бахмут... Там, де найгарячіше, там мій Льоша. Під Херсоном він урятував побратима з позивним Кіпіш, зараз, на жаль, хлопець вважається безвісти зниклим. Там же Льоша отримав дуже серйозне поранення. Коли побачила сина, в якого голова через осколкове поранення ледь тримається на плечах, була шокована. Але щойно лікарі його «підлатали», він знову відправився на війну», – згадує мама Ірина.
Напередодні загибелі Олексія вона поїхала на фронт, щоб побачитися з сином.
«Він був дуже сумний, бо багато побратимів загинули в бою. Олексій був у камуфляжі, видно було лише очі, по яких я його й упізнала», – розповідає Ірина Коляса.
Чергове бойове завдання для Олексія стало фатальним. Він вивозив пораненого з поля бою. Українських захисників окупанти накрили з БМП «Тур».
«Про Олексія побратими відгукуються як про класного бійця. Він рвався в бій. Не боявся. На завдання їхав навіть під обстрілами», – розповів побратим Віталій Козуб.
Поховали захисника у рідному селищі.
В Олексія залишилося двоє дітей.
