Сергій народився 31 липня 1989 року в Маріуполі. Закінчив місцеву школу №40. 

Навчався в технікумі, потім вступив до коледжу. Після строкової служби в армії підписав контракт і залишився у війську. Певний час працював у військкоматі. У 2014-му одружився, за рік у сім’ї народився син. 

Чоловік брав участь в АТО, після чого долучився до лав місцевої територіальної оборони. На дозвіллі відпочивав із друзями. Сергій був веселим, мав гарне почуття гумору. 

Любив свою рідну країну та цікавився її історією. На дні народження йому часто дарували булави та сувеніри у вигляді українського герба. З дитинства захоплювався козаками-характерниками, особливо – Іваном Сірком. 

З дитинства Сергій добре грав у футбол. За це його називали Марадона, а згодом стали кликати Марік. Це і стало його псевдо. За віддану службу воїна неодноразово нагороджували відзнаками. 

Під час служби Сергій вступив на юридичний факультет Маріупольського державного університету. Коли почалася повномасштабна війна, був на четвертому курсі. Бився з ворогом у лавах 109-ї окремої бригади територіальної оборони.

«Сергій подзвонив мені 24 лютого о сьомій ранку. Сказав: «Збирайте речі, війна почалася». З того часу ми не бачилися, а лише розмовляли телефоном. Одного разу попросила брата: тільки пообіцяй, що я тебе побачу живим. Він відповів: ні, живим мене ти вже не побачиш. Коли дізналася, що він потрапив у полон, хотіла нагадати йому ту розмову. Але зрештою Сергій виявився правим. Більше живим я його не бачила», – розповіла сестра Олена. 

Сергій потрапив у полон у квітні 2022 року на території заводу імені Ілліча. 

«Того року на День Незалежності ми отримали від нього листа – він написав на адресу дядька, який мешкає на заході України. Звичайно, лист був написаний під диктовку, але його рукою. Ми відправили йому відповідь. Повідомили, що всі живі, бо Сергій не знав, що з нами, чи змогли всі рідні виїхати з Маріуполя. А в січні 2024 року один із хлопців, який звільнився з полону, розповів, що все нормально, що наш Сергій живий-здоровий. Чекає на обмін, вірить в Україну і всіх морально підтримує. А через 10 днів він загинув», – поділилася Олена. 

Поховали захисника у Києві на Берковецькому кладовищі. 

У нього залишилися дружина, син і сестра. Матері не стало за пів року після загибелі Сергія.