Народився захисник в селі Червона Поляна Харківської області. Після закінчення середньої школи навчався в Барвінківському професійному аграрному ліцеї, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Дуже любив риболовлю. Мріяв придбати квартиру в Краматорську.
У 18 років добровільно долучився до ЗСУ. Служив у розвідроті 92-ої окремої штурмової бригади. Захищав Україну поблизу міста Попасна Луганської області. Повномасштабне вторгнення зустрів на Харківському напрямку в складі тієї ж 92-ої окремої штурмової бригади. Згодом пройшов навчання у Львові, отримав військовий фах навідника-оператора БТР-4Е.
За свою службу воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Ветеран війни».
«Коли почалось повномасштабне вторгнення, він зателефонував нам. Тато запропонував, щоб Віталій повертався додому, а він піде служити замість нього. Ми хотіли, щоб син поїхав за кордон і навчався там, адже з 18 років він на війні і здобути вищої освіти у нього можливості не було. На що син нам відповів, що нікуди від не поїде, а буде боротись і захищати Україну. Сказав: «Вони прийшли на землю, де я живу, я буду захищати». Таким він був у всьому – відданим, чесним, відважним», – розповіла мама Лариса Василівна.
«Таких, як Койот, вже більше не буде, він умів те, що не вміли навіть найзатятіші військові. Завдяки йому ми повертались з бойових завдань живими. Він завжди йшов першим», – розповів побратим.
Поховали захисника у селі Семиланне Харківської області.
У Віталія залишились батьки та брат. Мама захисника від початку повномасштабного вторгнення пекла на фронт всілякі смаколики. Після загибелі Віталія вона відкрила пекарню на його честь у місті Барвінкове.
