Павло народився в селі Петрівка, нині – Хейлове, Черкаської області. Жив у селі Бачкурине рідної області. Закінчив там загальноосвітню школу. Навчався в Уманському педагогічному університеті імені П. Тичини, де здобув спеціальність вчителя фізичної культури. У 2011-2012 роках проходив військову строкову службу в лавах ЗСУ. Вчителем так і не став, хоча дуже любив дітей. Проте віднайшов себе у будівельній та столярній сферах. Як розповідають рідні, він був висококласним будівельником і майстром із ремонтних робіт. Одним із улюблених захоплень була столярна справа. Останні роки працював у Одесі на будівництві.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся на Черкащину, щоб захищати свій рідний край. Спочатку ніс варту на блокпості в селі Бачкурине, потім був мобілізований до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив у 25-ій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Був телефоністом-лінійним наглядачем взводу зв'язку.
«Відважний, сміливий боєць, надійний бойовий товариш мужньо захищав кордони від ворога. І понад усе бажав миру в Україні. Молодий, розумний і активний. Людина честі й принципів. Ніколи нікого не боявся та ніколи не ховався. Завжди говорив правду, відстоював справедливість і за нею йшов до кінця…» – зазначили у Монастирищенській громаді.
Посмертно старший солдат Ковальський П.О. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Героя в рідному селі на Черкащині.
Вдома на Павла чекали батьки, брат, кохана дівчина, рідні та друзі.
