Володимир родом із міста Луганськ. Після школи вступив до Ірпінської податкової академії на Київщині. У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, повернувся у рідний Луганськ з метою завадити окупації міста. Там потрапив у полон до сепаратистів, де його катували. Визволити хлопцями вдалося його батькові.
Навчання покинув, бо планував іти на війну. Та рідним і друзям вдалося його відмовити. Працював барменом. Згодом став трейдером у сфері криптовалюти.
У перший день повномасштабного вторгнення Володимир записався до тероборони. Брав участь в обороні Києва. А згодом перевівся до тероборони полку «Азов». Коли Головне управління розвідки розробило спецоперацію із доставки захисникам Маріуполя допомоги вертольотами, Володимир записався до списку бажаючих летіти на «Азовсталь». Запеклі бої в місті не припинялись, і після прибуття Володимир відразу в них включився.
«Хлопці казали, що 2 квітня вони прийняли бій у місті. Це була дев’ятиповерхівка. На одному з вищих поверхів вони тримали оборону. Були російські гвинтокрили. Хлопців оточили. Вові осколок або куля влучила в око на виліт. Він загинув», – розповіла мама Катерина Бикова.
Наприкінці серпня 2022-го тіло Володимира повернули додому в рамках обміну. Рідні опізнали його за татуюванням Уробороса – змія, що обвиває кільцем Землю, схопивши себе за хвіст. Це – перший символ нескінченного відродження.
Бійця кремували у Києві. В нього залишилися мама і сестра.
«Ти був дуже люблячим і дбайливим Сином! Я це відчувала і раділа! Коли настав час і ти виріс, я відчула себе захищеною, як за кам’яною стіною, ти неодноразово це доводив. Коли ми бачились востаннє, коли обійняла тебе останній раз, то я сказала, що не витримаю, якщо щось трапиться з тобою. На це ти відповів: «Витримаєш, мама, ти зможеш, ти сильна!». Синочку, ти вірив в мене, вірив в Україну, прагнув нашої перемоги! Я тебе не підведу і не розчарую!» – написала мама Катерина.
