Дмитро народився в місті Красноград, нині Берестин, Харківської області. У 2012-2014 роках навчався в Харківському національному аерокосмічному університеті імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут». Але на початку 2015-го залишив навчання та вступив до «Національного корпусу» (Азов). До цього активно брав участь у проукраїнських заходах та Революції Гідності. Був палким патріотом, боровся за свободу і правду для української нації. Займався спортом, а саме футболом, що привело його до фанатського руху ФК «Металіст» (Харків), а згодом до колективу WTF (відомий як Kharkiv City Patriot). Загалом мав багато хобі та любив активний відпочинок. Окрім тренувань на полігоні, змагань з боксу та футболу, займався на водолазних курсах, стрибав з гелікоптера з парашутом, хотів поїхати на змагання зі снайперської стрільби.
У 2016 році приєднався до лав полку «Азов», відтоді жив у Маріуполі та присвятив себе військовій службі. Віддано й вірно ставився до своїх обов’язків. Брав участь у бойових діях в АТО/ООС.
Під час повномасштабної війни Дмитро обіймав посаду снайпера підрозділу розвідки ОЗСП «Азов», що в складі Національної гвардії України. З перших днів вторгнення разом із побратимами боронив місто Маріуполь та завод «Азовсталь».
За весь період своєї служби військовий неодноразово був відзначений нагородами, зокрема: «Козацький хрест» ІІІ і ІІ ступенів, «Ветеран війни», «За участь в антитерористичній операції». А посмертно був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Мій чоловік був дуже доброю та порядною людиною. Чоловік-сонце, чоловік-позитив! Сім років нашого спільного життя він носив мене на руках, дарував неймовірне піклування та радість. Тільки на роботі він був іншим – серйозним та суворим, з жагою помсти за кожного побратима, за кожен метр землі… Діма був дуже чуйним, завжди дзвонив мамі, бабусі, брату, любив їх занадто і пишався ними. Діма виховав нерідного сина Давида. Разом з ним він пішов у секцію з боксу, їздив на всі змагання і тренувався з ним. Любив, як рідного сина, і хотів зробити з нього чемпіона світу з боксу. Зараз Давид втілює мрію батька в Європі і йде вперед на вищому рівні. Всі перемоги присвячує батьку і рідній Україні. Ми мріємо повернутися в наш український Маріуполь, який став нашим домом… Завжди буду памʼятати і любити Діму, бо точно можу сказати про нас: таке кохання раз на все життя. Всі, хто нас знав, бачили наші теплі стосунки і зараз кажуть, що неможливо усвідомити, що зруйновано справжню сімʼю та кохання. Його усмішка, позитив, добрі очі завжди у моїй пам’яті, і останні його слова мені: «Я завжди з тобою!»… Пишаємося, що мали можливість бути сімʼєю з нашим Героєм. Любимо та памʼятаємо його назавжди!» – розповіла дружина загиблого воїна Лара Різван.
Рідні поки не змогли попрощатися зі своїм захисником, оскільки очікують на результати експертизи.
У місті Берестині з’явилася вулиця на честь Дмитра Лінського.
У Героя залишилися мама, бабуся, брат, дружина та син.
