Михайло народився у селі Сніжків Харківської області. Служив у ЗСУ з 2015 року. Був водієм санітарного бронетранспортера МТ-ЛБ у 16-му окремому мотопіхотному батальйоні «Полтава» 58-ої бригади.
«У 2015 році коханий пішов АТО. Мені сказав неправду, що його призвали. Але насправді пішов добровольцем. Він був безстрашний – завжди на нульових і перших позиціях. Їздив на тягачах, на важкій техніці, ходив на зачистки. Але подробиць ніколи не розповідав, казав: «Зайчику, тобі цього знати не треба». Михайло був не лише вірним присязі військовим, але й чудовим чоловіком та батьком. Усе, що є в нашому будинку, зроблено його руками. Руки в нього були золоті! А ще, коли чоловік приїжджав у відпустку, завжди давав мені відпочити – робив релакс-дні, коли сам варив, пильнував дітей, прибирав. Казав, це найменше, що він може для мене зробити», – розповіла Людмила, дружина Героя.
Востаннє Людмила бачилась з коханим 13 лютого. Він проїхав триста кілометрів додому, щоб побачити дружину й дітей. Переночував удома, а зранку – знову на фронт.
У Михайла залишилися дружина та троє дітей: два сина і донька.
