Андрій народився в російському місті Санкт-Петербург. Дитинство провів у місті Хмельницькому. Навчався у місцевій школі №12. Закінчив Львівську академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та НУ «Львівська політехніка». Життя присвятив військовій службі.
Був командиром автомобільного взводу, заступником командира батальйону з технічної частини, неодноразово виконував обов’язки командира батальйону. У 2013 році був призначений заступником начальника проектно-технологічного відділу. Займався плануванням і розробленням проєктно-технічної документації для побудови парків військових частин. Брав участь в АТО/ООС.
«Андрій любив техніку. Люди казали, що в нього золоті руки. Під Києвом він мав невелику ділянку. Зробив там штучне озеро, запустив рибу. Любив там відпочивати з друзями. А ще йому подобалося гуляти в лісі», – розповіла його мама Алла Юріївна.
Початок повномасштабного вторгнення Андрій зустрів у Києві. З власної ініціативи зібрав 6 атовців, разом пішли до військового генерала просити зброю, військову амуніцію і дозволу брати участь у обороні Києва. Їх група вела роботу по очищенню столиці від ДРГ. Після дострокового закінчення Національного Університету Міністерства оборони, до якого вступив у 2020-му, Андрій був призначений на посаду начальника озброєння 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Брав участь в обороні Миколаївщини.
Поховали воїна у Хмельницькому на кладовищі в мікрорайоні Ракове.
Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».
В Андрія залишилися батьки, дружина, сестра та племінники.
ф
