Ігор народився 29 грудня 1986 року в Хмельницькому. Дитинство та юність минули у військових гарнізонах: до 1992 року жив у місті Байконур у Казахстані, де служили батьки. Після розпаду СРСР родина повернулася до Хмельницького.
Ігор ріс чесним, доброзичливим і веселим юнаком. Найбільше цінував порядність і готовність допомогти. Мав велике коло друзів, був відкритим до спілкування, поважав думку інших, умів аргументовано відстоювати власне бачення, але ніколи не конфліктував. Любив рідну землю, подорожувати країною, захоплювався риболовлею та спортом. Грав у футбол, ставав чемпіоном відкритої першості міста Краматорськ і бронзовим призером Донецької області з пауерліфтингу.
«Змалечку синові закарбувалися такі поняття, як «Тривога», швидкий збір і відбуття за тривогою, тривале очікування на повернення та зустріч, – сказв батько Віктор. – А ще відвідування військової частини, знайомство з умовами служби й побуту солдатів, стрілецькою зброєю та озброєнням. Усе це й визначило подальший вибір професії Ігоря».
У 2004 році вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. За розподілом потрапив до підрозділів Сумського прикордонного загону: Суми – пункт пропуску «Юнаківка», Путивль – відділ прикордонної служби «Нова Слобода», Середина-Буда – пункт пропуску «Зернове».
У 2014 році у складі зведеного Сумського прикордонного загону обороняв Щастя на Луганщині.
Надалі служив у Краматорському прикордонному загоні. Навчався в Національній академії ДПС України імені Богдана Хмельницького на факультеті підготовки офіцерів оперативного та стратегічного рівнів. Згодом виконував завдання в зоні ООС, служив у Донецько-Луганському регіональному управлінні.
«Кадровий військовий із трьома вищими освітами для мирного життя: бакалавр філології, магістр за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» та магістр інновацій у галузі права. Знання й уміння син прагнув реалізувати на службі. Він обіймав посаду старшого оперуповноваженого відділу боротьби з транскордонною злочинністю головного оперативно-розшукового відділу Донецького прикордонного загону», – зазначив батько.
З першого дня повномасштабного вторгнення Ігор діяв у складі 1-го прикордонного загону. Стримував ворожу навалу у складі роти оборони 2-го сектора під командуванням командира роти полку «Азов» на псевдо «Пугач». Обороняв Лівий берег Маріуполя. У квітні прорвався на «Азовсталь», служив на постах спостереження, виконував завдання.
У 2022 році Ігорю надали статус зниклого безвісти, з 2023 року – статус полоненого. У червні 2025 року поліцейські встановили, що життя Ігоря обірвалося на «Азовсталі».
2 липня 2025 року оборонця поховали на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове у Хмельницькому. Посмертно прикордонника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У Ігоря залишилися батько та мати, а також двоюрідні брати і сестри та інші близькі.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
