Іван народився 26 жовтня 2002 року в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Закінчив місцеву школу №122. Навчаючись в Українській Академії Лідерства в Харкові, створив проєкт «Озброєні»: готував лекції з особистісного розвитку для військовослужбовців у співпраці з фондом «Повернись живим» і CIMIC. Також працював тімлідом у літньому інноваційному таборі West Camp. Захоплювався велоспортом, вивчав англійську мову, багато читав і постійно розвивався.
У 2021 році після випуску уклав контракт із Силами Спеціальних Операцій ЗСУ. Служив у 3-му окремому полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго. Був оператором відділення.
У перший день повномасштабного вторгнення, надіслав брату Володимиру «заповіт». За словами рідних, це найкраще характеризує захисника:
«Салют! Відчуваю себе ніби герой з голлівудського фільму, пишучи це повідомлення. Щоб краще зрозуміти мій стан зараз, вартує прочитати книгу «Ворота Вогню» («Fire gate»). Страх є навіть у найсміливішого воїна, він лише вміє з ним справлятися. Бажаю тобі прожити життя так, щоб у свої 60 років ти міг обернутися назад і сказати: «Все, що я роблю, було потрібним і правильним». Живи так, щоб жоден не зміг сказати про тебе щось погане. Живи так, щоб запалювати зірки навколо себе a.k.a starlighting (як зоряне світло, – пер.). Живи так, щоб тобі було в кайф. Лише ти обираєш, ким бути, що робити, кого слухати та з ким лишатись. Не забувай про це. Твоє життя у твоїх руках і це твоя відповідальність, цінуй його, стань корисним для людства і зроби цим внесок в історію. Купити можна все, окрім часу, цінуй його. Life is good!) When I'm will be dying, I'll be smiling» (Життя прекрасне! Коли я помиратиму, я посміхатимуся, – пер.)».
«Іван був людиною неймовірної сили волі, мудрості та доброти», – сказала його мати Вікторія.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали Івана на Алеї Слави Центрального кладовища в рідному Кривому Розі.
У нього залишилися мама та молодший брат.
