Дмитро народився в Одесі. З дитинства цікавився історією України, звичаями, природою. Багато читав, вивчав історію війн, моделював битви, розумівся на озброєнні. А ще хлопець гарно малював, писав вірші та дуже любив робити сюрпризи: шукав цікаві рецепти, готував і пригощав родину. Після школи Дмитро опанував спеціальність кухаря у технічному коледжі Одеської національної академії харчових технологій. Хлопець завжди уважно ставився до свого здоров'я, тренувався та бігав.
У 15 років долучився до партії «Національний корпус». Дмитро вже тоді вирішив, що буде служити у війську, а саме у лавах «Азова».
«З дитинства був турботливим, чесним, принциповим і добрим. Пам'ятаю, як попросила його збрехати татові, що ми їли несмачний суп на обід. А він відмовився, бо брехати погано, краще чесно усе пояснити. З віком Дмитро став ще більш принциповим. Ми дискутували годинами про історичні події та культурні цінності, про погляди на життя. Дмитро був надзвичайно усебічно розвиненою людиною, – розповіла двоюрідна сестра Анастасія. – Мій брат рано почав працювати, а свою зарплату легко витрачав на подарунки для родини. Не було нічого, що б він пошкодував для близьких. Діма мав характер справжнього воїна: мовчазний, сміливий, наполегливий. Нікого не засуджуючи, саме Дмитро завдяки аргументам зробив нашу велику родину, яка колись була «внє політіки», націоналістичною, патріотичною та свідомою. Коли опускаються руки під час війни, я завжди згадую наполегливість, спокій і рівновагу брата. І розумію, що не маю права здаватися. Маленькими та великими діями він, на щастя, змінив нас усіх».
Коли хлопцю виповнилося 18 років, він пройшов «Курс молодого бійця» та долучився до полку «Азов». Бойове хрещення прийняв на Світлодарській дузі. Саме там Вуду відчув справжнє братерство.
«Вуду був моїм одним із найкращих друзів. Коли він тільки прийшов, ми трималися осторонь, але потім познайомилися ближче, і я зрозумів, що це дуже розумний і обізнаний хлопець. Мені було цікаво слухати його розповіді про життя: Одесу, подорожі, друзів і близьких. З часом Вуду навчив мене багато чому у військовій справі. Дуже бракує мого брата Вуду, такого вічно позитивного, вірного самому собі», – сказав побратим Пако.
«Дімуля дуже чуйний, турботливий, добрий, сонячний і сміливий. Він став прикладом для молодшого брата. Герой, яким пишається вся його родина», – сказала мати Ірина.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на травень 2025 року Дмитра досі не повернули додому. Рідні досі чекають на повідомлення, що є збіг ДНК.
У захисника залишилися мама, батько, брат і велика родина.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
