Олександр народився 21 лютого 1979 року в селищі Кринички на Миколаївщині. Навчався у школі в селищі Весняне. Закінчив політехнічний фаховий коледж і Миколаївський національний аграрний університет, де опанував професії бухгалтера й економіста. Був підприємцем.
У 2015 році добровольцем приєднався до 36-ї окремої бригади морської піхоти. Служив водієм.
«Через відсутність військового досвіду тато на кожній ротації просився в різні підрозділи – хотів навчатися й опановувати нові навички. Постійно тренувався, підтримував форму», – розповіла донька Анастасія.
На початок повномасштабної війни був на ротації у секторі «М» на околиці Маріуполя.
12 квітня Сава був серед морпіхів, які прорвалися з заводу ім. Ілліча на «Азовсталь». 16 травня він потрапив у полон. Спершу був в Оленівці, потім у Таганрозі та Курському СІЗО №1. Після початку Курської операції його перевезли в Мордовію. У неволі Олександр пробув 1153 дні.
«Після повернення почалася інша боротьба – за життя. Тато повернувся тяжкохворим. У нього діагностували туберкульоз, шкірні хвороби, лімфостаз ніг. Зламані ребра, вибиті зуби, виснаження, психологічні травми. Тато вчився не боятися тиші, йому було важко сидіти спокійно. Він чув звуки, яких не було», – поділилася Анастасія.
Олександра нагородили відзнаками «Ветеран війни – учасник бойових дій», «За незламність», «За участь в антитерористичній операції», медалями «За незламність у полоні», «За військову службу Україні», «За відвагу», «За службу Україні».
«Мій найкращий. Людина, яка розуміла мене, як ніхто. Вірний назавжди. Полон вбиває і після звільнення», – сказала донька.
Поховали оборонця в рідному селі.
У Олександра залишилися мати, донька, побратими й друзі.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
