Валерій народився та жив у селі Руські Тишки на Харківщині. У мирному житті працював спочатку рятівником у Журавлівському гідропарку, а потім будівельником. Вдома мав господарство. Мріяв побудувати для сім'ї свій «будинок щастя».
Під час повномасштабного вторгнення боронив незалежність України у складі 1-го розвідувального взводу, 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої штурмової бригади. Мав звання сержанта, був командиром взводу.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
«Валера – найкращий батько, щирий і відкритий чоловік. 24 лютого 2022 року опинився в окупації. Через 90 днів, коли його рідне село українські військові зачистили від ворога, він вирішив поповнити ряди захисників України. Адже на власні очі побачив, що росіяни зробили з Харківщиною. Коли його не хотіли брати на службу, він спалив медичну карту, бо дуже хотів захищати Батьківщину від ворога. Сміливий і відважний. Хотів захистити свою семирічну доньку. Саме заради її мирного життя добровільно пішов служити», – розповіла цивільна дружина.
Поховали захисника на Алеї Слави Харківського міського кладовища №18 (12 квартал 11 ряд 32 місце).
У Валерія залишилися дві доньки, брат, онука та цивільна дружина.
