Сергій родом з міста Шепетівка Хмельницької області. Навчався у шко­лі № 3. Потім закінчив Рів­ненсь­кий еко­но­мі­ко-гуманітарний уні­вер­си­те­т, здобув фах вчи­те­ля фі­зич­но­го ви­хо­ван­ня. Піс­ля стро­ко­вої служ­би ба­га­то ро­ків пра­цю­вав во­ді­єм спецтехніки. Захоплювався машинами. Умів їздити на будь-яких: від легкового автомобіля до бензовоза і маніпулятора. 

З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій приєднався до добровольчого формування Шепетівки. У травні вирішив вступити до лав ЗСУ. Служив у 214-му окремому спеціальному батальйоні OPFOR. Був гранатометником. Виконував бойові завдання на Дніпропетровщині та Херсонщині.

«Сум та біль знову в наших думках і серцях. Спи спокійно, друже. Пробач нас. Та знай, що життя своє за Україну ти не віддав марно. А окупантів скоро наздожене відплата», – написали на сторінці добровольчого формування Шепетівки. 

«Сергій вважав, що захищати свою землю, людей, рідних – це його обов’язок. Говорив, що якщо не піде, не зможе після війни дивитися в очі синам. Він знав і розумів, що інакше не зможе і докладав максимуму зусиль, аби наблизити Перемогу», – розповіли у Шепетівській міськраді.

«Дуже позитивна людина, завжди приходив на допомогу», – зазначила дружина загиблого.

Поховали захисника на Алеї Слави у рідному місті.

У Сергія залишилися мама Лідія Іванівна, дружина Олена, сини Дмитро та Валентин.