Ігор народився в селищі Радісний Сад Миколаївської області. Опанував професії майстра з шиття та ремонту взуття та кухаря-кондитера у професійному ліцеї в обласному центрі. Жив у Миколаєві. Працював на підприємстві свого батька майстром з ремонту взуття.
До лав ЗСУ долучився у 2018 році, майже одразу вирушив виконувати завдання в зоні ООС. Повномасштабне вторгнення зустрів разом із побратимами з 36-ї окремої бригади морської піхоти на позиціях неподалік Маріуполя.
Ігор був серед тих 86 морських піхотинців, які прорвалися через оборону противника та дісталися комбінату «Азовсталь».
Воїна нагородили медаллю «За взірцевість у військовій службі» III ступеня, нагрудним знаком «Знак пошани» та орденом «За мужність» III ступеня.
«Людина з найщирішою посмішкою та добрим серцем. Завжди був щедрим і з радістю допомагав людям. Цікавий, з характером! Захоплювався певний час психологією, шукав себе. Безмежно любив своїх діточок Ромчика та Ксюшу. Жодного разу ні в чому їм не відмовив, бо завжди казав: «Коли в мене не буде можливості, я згадуватиму ті оченята, які просили мене купити ту чи іншу іграшку. Хоча їх вже купа… А так, я знаю що про мене завжди дітки будуть згадувати з теплом». Вірний морпіх! Надійний чоловік, з яким разом ми почали наш шлях, ще зовсім юними, після школи... Єдиний мій рідний і коханий, частина мене.Син – твоя копія! Просто один в один! Твоя мрія про двох дітей здійснилася. Якби твоє життя не обірвали ті нелюди, ми б все зробили, що хотілось, а так доводиться мені самій…» – написала дружина воїна Катерина.
Поховали морпіха в Миколаєві.
У Ігоря залишилися дружина, син, донька, молодший брат і вітчим.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
