Іван народився в місті Південноукраїнськ Миколаївської області. Навчався в школі №1, далі – у професійному ліцеї на автослюсаря, а здобути вищу освіту не встиг. Шкільні вчителі запам'ятали його як чуйного та дисциплінованого учня, старанного та доброзичливого юнака.
«З раннього дитинства Іван захоплювався спортом, присвячуючи багато часу фізичному загартуванню. Окрім того, син зростав надзвичайно допитливим і багато читав. Він активно займався спортивним орієнтуванням і скелелазінням у туристичному клубі «Азимут», брав участь у змаганнях і неодноразово посідав призові місця. Також йому дуже подобалося плавання на байдарках», – розповіла мама Лариса.
У свій 18-й день народження Іван пішов до міського військкомату. У серпні 2014 року долучився до лав ЗСУ, де також гідно зарекомендував себе. У службовій характеристиці, яку дбайливо зберігає мама, зазначено: старший матрос Іван Татару – уважний до людей, чесний, порядний, не зупиняється перед труднощами і наполегливо досягає поставленої мети.
«Світло, що він ніс у собі, завжди було настільки яскравим, що здавалося, ніби навіть сонце сяє інтенсивніше, коли він поруч, – поділилася кохана дівчина воїна Валентина. – Тепло його серця невпинно дарувало відчуття затишку, дому, сім'ї. Іван не боявся жити, радіти, кохати. Його безмежна любов до життя, така щира і безкорислива, завжди дивувала і не могла не надихати. Він був надзвичайно сміливим, добрим і вірним власним переконанням. Пам'ятаю, якось він сказав, що кохає мене, але завжди ставитиме мене на друге місце. «А хто ж буде на першому?» – запитала я, на що він, посміхнувшись, відповів: «Україна».
Початок повномасштабного вторгнення Іван зустрів на бойових позиціях неподалік Маріуполя. Мама поділилася спогадом: питала, чи не голодний він, а Іван запевнив, що ні, і надіслав фото з цукерками та згущеним молоком. На прощання тоді сказав: «Добре, мамо, я піду посплю, бо не завжди вдається». В один із днів він написав Валентині повідомлення: «Кохаю тебе. Якщо помру – живи в пам’ять про мене». Потім були короткотривалі дзвінки, а після 5 березня – абсолютна тиша.
26 березня Ларисі Миколаївні зателефонували з військкомату: «Ваш син героїчно загинув…»
Воїна поховано в братській могилі у Маріуполі.
У Івана залишилися батьки, сестра, брат і кохана дівчина.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
