Олег народився в місті Острог Рівненської області. Проте жив у Києві. Закінчив Державний університет ім. М.К. Драгоманова за спеціальністю «Дефектологія та олігофренопедагогіка». У мирному житті працював директором ПП «Рихта», направлення: протипожежне, рятувальне та захисне обладнання. На дозвіллі любив читати та займатися спортом. Захоплювався, зокрема, гірським туризмом.
З початком повномасштабної війни чоловік став на захист столиці, долучившись до лав добровольців. Служив у 241-ї окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду командира розвідувального відділення розвідувального взводу.
Боєць отримав відзнаки «За зразкову службу», «За поранення», посвідчення «За заслуги» та посмертно – орден «За мужність» ІІІ ступеня.
«Він був мудрим та сильним чоловіком. Чоловіком з великою літери, якому довіряли дуже багато людей. Він був чудовим батьком для своїх дітей – доньки Марії та сина Романа, який піклувався про їх майбутнє. Коли він пішов на війну, я дуже боялася його втратити, але завжди розуміла і підтримувала його, адже бачила, наскільки це є важливим для нього. Тому і відмовляла на пропозиції виїхати з країни, бо хотіла бути з ним поруч. Олег був глибоко мотивованою людиною, яка насправді не боялась загинути… Між нами був сформований дуже міцний ментальний зв'язок. З моменту виконання його завдання на сході України та на початку вторгнення до Києва наше спілкування часто обмежувалося одним важливим та коротким смс або смайликом… 21.05 о 7:48 ранку він вийшов на зв'язок і сказав востаннє: «Коханочка, я тебе кохаю»... Ці слова він сказав перед тим, як іти на завдання. У цей же день він загинув… Вважався безвісти зниклим, але я вже знала, що він загинув», – розповіла дружина загиблого Ганна.
Поховали Олега на Берковецькому кладовищі Києва.
У захисника залишилися дружина Ганна, донька Марія та син Роман.
