Олег Хомюк народився в Києві. Після закінчення школи отримав професію плиточника. Працював за спеціальністю. Швидко став затребуваним фахівцем. Вільний час любив проводити із родиною. Разом із дружиною виховував трьох дітей: Микиту, Максима та Анастасію. Коли сини підросли, почав працювати разом із ними. Із старшим – Микитою – думали про власний бізнес. Але почалася велика війна.
З початком повномасштабного вторгнення Олег із Микитою вирішили захищати рідну країну. Стали бійцями 241-ої бригади територіальної оборони. Служили у 206-му батальйоні.
«На службі Олег завжди був розмірений і спокійний. Ніколи не бачив його знервованим, схвильованим чи переляканим. Він завжди знав, що має робити. Не жалівся ніколи. У 1990-1992 роках він проходив строкову службу на Тихоокеанському флоті. Коли Україна здобула незалежність, він був далеко. Але присилав листи, і малював на конвертах тризуби», – розповів рідний брат загиблого Юрій Самсон.
Батько з сином спочатку тримали оборону на Київщині. Після звільнення столичного регіону їх відправили на Миколаївщину. Згодом чоловіки захищали Харківщину. Останні місяці воювали на Донеччині. Там Олег і Микита прийняли свій останній бій.
«Тієї ночі по них прицільно працював танк. Вони по рації просили підмогу – задіяти артилерію, щоб прибрати його. Але їм не встигли чи не змогли допомогти. По руйнуваннях так виглядало, що це було влучання танкового снаряда в бліндаж. Олег накрив собою Микиту, щоб захистити від уламків. Але це було пряме влучання і шансів у них не було», – сказав Юрій Самсон.
Посмертно солдат Хомюк О.П. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Олега разом із старшим сином поховали на Алеї Героїв на Лісовому кладовищі у Києві.
У чоловіка залишилися мати, дружина, син, донька і брат.
