Володимир Борисович народився в Тернопільській області, але виріс на Донеччині. Закінчив Харківське вище військове авіаційне училище за спеціальністю льотчика-інструктора. Після закінчення училища у званні офіцера був відкомандирований у 443-й навчальний авіаційний полк, який базувався у Полтавській області, де служив за фахом у 1982-1995 роках. Потім до 1998-го служив у полку в місті Чугуїв Харківської області. Звільнився у званні майора ВПС України. Переїхав до Донецька. Працював у цивільному секторі. Купив квартиру та мріяв про спокійне життя. У 2014-му, коли почалась війна, не вагаючись, приєднався до батальйону «Золоті Ворота». В його складі боронив Лутугине, Золоте, Щастя на Луганщині.
У 2018 році долучився до Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов», де займався аеророзвідкою. З перших днів повномасштабного вторгнення разом із побратимами боронив Маріуполь.
«Мій батько був ідеальним офіцером, все життя він був вірний присязі, яку дав на вірність Україні. Все життя його любовʼю була авіація… У 2014 році він поїхав з Донецька, щоб стати на захист України. В Донецьк він вже не повернувся. В нього була мрія повернутись туди з українським військом та з прапором України на «броні». На жаль, мрія так і не здійснилась», – розповіла Тетяна Тлустова.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Його поховали на Лук‘янівському кладовищі в Києві.
У Володимира залишилися мама, донька та онук.
