Тарас народився у Києві. За словами матері Оксани, син із юних років проявляв свій бунтарський і непохитний характер. А ще вважав, що всі люди рівні між собою, тому до всіх потрібно ставитися з повагою. Прагнув, щоб поважали і його.
Навчався у школі №94 «Еллада»: показував хороші результати у навчанні та водночас проявляв свій характер і позицію. У відповідь на моральний тиск чи будь-яке насильство хлопець завжди проявляв спротив.
Після школи вступив до Київського національного лінгвістичного університету, де опанував професію перекладача.
«У школі син вивчав грецьку мову, а у виші – англійську та іспанську. Паралельно з навчанням в університеті Тарас працював: допомагав із роботами іноземним студентам, перекладав конференції. Згодом сина зацікавила сфера ІТ. Також продовжив займатися спортом, зокрема бразильським джиу-джитсу. А ще син дуже любив читати. Де б він не був, звідусіль приносив книги. Зокрема, це була історична література. Наприклад «Украдене ім’я. Чому русини стали українцями» Євгена Наконечного, де розповідається про тисячолітню боротьбу проти гноблення та винищення українського народу», – розповіла Оксана Запольська.
У 2019 році Тарас долучився до лав Національної гвардії України. У 2020-му перейшов до Окремого загону спеціального призначення «Азов». За документами в полку був санітаром, а фактично – кулеметником.
«Під час боїв на дев’ятиповерхівках, навпроти «зернотоку», що на вулиці Таганрозькій у Маріуполі, він дуже добре показав себе як кулеметник. Противник відчув це на своїй живій силі. Також у цей період Патрік збив ворожий безпілотник, що тоді відігравало дуже велику роль», – командир Тараса на псевдо Мурзік.
Востаннє Оксана розмовляла з сином 3 березня: Тарас набрав із чужого телефону, бо його на той час уже був розбитий.
«Тарас був дуже цікавою та неординарною людиною. Мені дуже боляче писати «був», бо для мене він є, просто в іншій формі існування», – сказала матір.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Тараса Запольського на Лукʼянівському військовому кладовищі в Києві.
У нього залишилися мати та батько.
На фасаді школи №94 «Еллада» у Печерському районі Києва встановили памʼятну дошку.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
