Мурат мешкав у місті Краматорськ Донецької області. Працював на оптовій базі «Діад» та водієм на краматорському шлаковому кар'єрі.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловіка мобілізували до лав 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Він одразу потрапив на передову у Донецьку область. Рідним не розповідав подробиць.
9 травня він востаннє телефонував дружині Аллою.
«Він просив вибачення, що розбудив, спитав, як ми. Я спитала, як він. Відповів, що все в нього добре. Ми завжди розмовляли дві або три хвилини. Дуже шкодував, що сину не додзвонився. Передав усім вітання та сказав, що любить нас», – розповіла журналістам Алла.
Наступного дня захисник загинув. Окупанти атакували позиції українських військових поблизу села Новомихайлівка. Спочатку був авіаобстріл, а потім почали працювати танки. Тіло Мурата змогли забрати лише через 2,5 місяці.
Поховали військовослужбовця на Алеї Слави у місті Дніпро.
У Мурата залишилися дружина, двоє дітей та дві онуки.
