Олексій народився в місті Прип’ять. Після вибуху на ЧАЕС переїхав з батьками в Київ, де й проживав увесь час. Захоплювався спортом: займався футболом, а потім – регбі. Отримав освіту за спеціальністю автослюсар, однак до душі йому була кар’єра підприємця. У вільний час любив рибалити.
У 2011 році одружився. Разом з сім'єю проживав у столиці. Із дружиною Вікторією виховував двох синів: Кирила та Назара.
У перший день повномасштабної війни чоловік вивіз сім'ю в більш безпечне місце, а сам повернувся до Києва та взяв до рук зброю. Брав участь в обороні міста та області, а далі – захищав Україну на Харківському та Донецькому напрямках. Нагороджений нагрудним знаком «За службу та звитягу» ІІІ ступеня, відзнаками «За оборону Києва та Київської області», «За відвагу» та пам'ятною медаллю «За оборону міста-героя Харків».
«Льоша завжди був доброю, позитивною людиною. Його усмішка зачаровувала всіх. Він з кожним міг знайти спільну мову. Завжди підтримував у складні часи і говорив, щоб не переймалися через якісь негаразди. Найкращий чоловік, батько, син та брат. Він був опорою для родини», – розповіла дружина Вікторія.
«Виважений, цілеспрямований, дисциплінований військовослужбовець, на якого ми
покладалися впродовж виконання бойових завдань. Не дав задню ані в Бахмуті, ані на Харківщині, ані при виконанні бойових розпоряджень в зоні несення служби. До нього ніколи не було запитань, а якщо і були колись, то ми швидко знаходили порозуміння. Добре працював руками та вмів відремонтувати будь-яку техніку, якщо зламалося авто – до нього. Для нас всіх це велика втрата», – додав командир роти з позивним Бджола.
Поховали захисника на Південному кладовищі села Віта-Поштова Київської області.
В Олексія залишилися батьки, дружина, сини, брат, а також інші рідні, друзі та побратими.
