Віталій народився 11 червня 1993 року в селищі Лугини Житомирської області. 3 дитинства виховувався в любові до рідної землі. Ще зі школи вирізнявся спокійним характером, гострим розумом і неймовірною відповідальністю. Його тягнуло до техніки, але понад усе – до захисту інших.
Віталій закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ. Служив у лавах Національної поліції України в Коростенському районі Житомирської області. У 2014 році брав участь в АТО. Згодом закінчив Національну академію внутрішніх справ у Києві.
«Він був чоловіком честі, відваги та глибокої людяності. Не просто носив форму – він жив своєю професією. Працював не за графіком, а за покликом серця. Його день ніколи не завершувався о 18:00, бо кожне звернення ставало для нього особистою справою. Люди довіряли йому, адже знали, що він допоможе за будь-яких обставин», – написала дружина Анастасія.
У червні 2024 року Віталій добровольцем вступив до батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Житомирській області, що входить до складу Обʼєднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». У лютому 2025-го його призначили на посаду старшого інспектора відділення безпілотних літальних апаратів.
Своє псевдо обрав не випадково. Харцизи – це досвідчені козаки, які виконували найнебезпечніші та найвідповідальніші завдання. Вони були майстрами бою, розвідки й раптових нападів. Харциз – не просто воїн, а той, хто першим йшов у бій. Побратими любили й цінували Віталія, він був для них прикладом.
«Коханий, мій всесвіт, я дякую тобі за кожну мить, проведену разом. Дякую за донечку, дякую за відчуття безпеки, підтримки та надійної опори. Дякую за твою ідеальність у всьому. За 7 років нашого життя ти показав, яким має бути чоловік і тато. Важко прийняти те, що ти загинув, захищаючи нас, захищаючи нашу країну... Я дотримаюсь своїх обіцянок та нестиму твоє імʼя із честю в світ. Кохатиму вічно, моя душа...», – додала Анастасія.
Віталія нагородили відзнакою «За участь в антитерористичній операції» та медаллю «10 років сумлінної служби». Посмертно йому присвоїли звання майора та відзначили медаллю «За оборону України».
Поховали захисника в селищі Лугини на Житомирщині.
Вдома на нього чекали дружина, донька, якій на момент загибелі тата було 5 років, батьки та сестра.
