Народився Владислав на Вінниччині в селі Ялтушків. У Житомирському медичному коледжі отримав фах зубного техніка. Працював водієм таксі.
З початку повномасштабної війни добровільно підписав контракт із Збройними Силами України. Боронив Батьківщину в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Обіймав посаду старшого навідника бойової машини реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї.
«Владислав був життєрадісною людиною, завжди хотів жити та пройти це життя щасливо. Позитивна людина, яка відважно боронила кордони нашої держави з перших місяців повномасштабного вторгнення. Не роздумуючи, підписав контракт. Велика людина з великої літери – Владислав, який ніколи не боявся говорити правду, говорив її всім, за це його і поважали. Швидко приймав рішення, реалізовував свої ідеї та не боявся цього», – розповіла близька подруга родини.
«Це була дитина, дана мені Богом, я думаю, що таких людей, як мій син, мало на цій землі. Знаєте, коли мене просять розповісти про сина, я кажу – ви бачили, як сонечко, коли сходить, опромінює кімнату? Поступово ж, правда? А мій син, коли заходив кудись, – він одразу освітлював усе навколо. Якщо він зʼявився у вашому житті, значить він обов'язково залишить по собі слід. Ось таким був наш син. Дуже любив машини, міняв їх часто, сам ремонтував. Мріяв жити в Португалії. Там зараз проживає його дружина і сини. Хотів поїхати туди і усиновити сина дружини Артема. Хотів, щоб усі були тільки його. Влад був веселим, завжди посміхався», – розповіла мама Ірина.
За свою службу старший солдат Владислав Гутік нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест».
Поховали захисника у рідному селі.
У Владислава залишились дружина, двоє синів, яким на момент загибелі тата було 8 років та 8 місяців, батьки і брат.
