Валерій народився і жив у Одесі. Після десятого класу здобув професію автослюсаря в місцевому училищі. Любив читати реп, захоплювався автомобілями та їздою. Обожнював свою доньку, любив проводити із нею час. Хотів побудувати свій затишний будинок. Останнім часом працював автомийником.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив у 82-ій окремій десантно-штурмовій бригади. Був навідником-оператором бойової машини.
«Мій син був чуйною та доброю людиною. Любив своїх рідних, турбувався про кожного, мав багато гарних друзів, які любили його за справжність. Він був завжди веселий і усміхнений», – розповіла Світлана Лобановська.
Посмертно Лобановського Валерія Сергійовича нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали десантника в рідному місті.
У нього залишились мама, сестра і донька, якій на момент загибелі тата було 8 років.
