Дмитро народився 1 липня 1995 року в місті Ромни на Сумщині. Закінчив місцеве вище професійне училище за фахом столяра. Працював на Кременчуцькому нафтопереробному заводі, а згодом переїхав із родиною до Польщі.
Любив музику, гарно співав, займався спортом. Друзі згадують його як доброго та щирого товариша, який завжди допоможе.
Після повномасштабного вторгнення вітчим і молодший брат Дмитра стали на захист України. Дмитро теж не міг залишитися осторонь, тож із сім'єю повернувся з Польщі додому. Попри проблеми зі здоров’ям і відмову у військкоматі, він наполегливо намагався потрапити на фронт.
«Діма тоді сказав: «Батя і Саня воюють, а я що гірший за них!», – згадала дружина Оксана.
Дмитро таки зміг долучитися до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. За словами дружини, псевдо Кощей Дмитро взяв, бо вважав себе безсмертним і завжди прагнув бути першим. Згодом бійця перевели до протитанкового відділення вогневої підтримки 82-ї ОДШБр. Він пишався своєю бригадою й казав: «Ми завжди перші». Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
«Він був моїм світом, надійним другом та підтримкою для рідних. Добрим, сміливим, відважним та надійним побратимом. У нього було багато мрій на майбутнє. Ми пам’ятаємо його веселим і усміхненим, ми пишаємося ним. Хоч і боляче від того, що він більше ніколи не подарує свої міцні обійми», – сказала Оксана.
Поховали захисника в селі Овлаші на Сумщині.
На його честь у Роменській школі №5 встановили меморіальну дошку.
У Дмитра залишилися мама, дружина і брат.
