Владислав народився у селі Тухля Львівської області. Школярем ходив на курси тактичної медицини. В 11-му класі, коли випускники запускали в небо повітряні кульки зі своїми мріями, хлопець написав: «У мене мрія – захищати Україну від окупантів». Навчався у Національному університеті «Львівська Політехніка». Закінчив дві магістратури: на педагогічному та юридичному факультетах. Пройшов навчання на військовій кафедрі в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. З 17 років мав успішний бізнес в інтернеті – продавав одяг. Разом із археологами займався перепохованням воїнів Першої та Другої світових воєн.
Під час повномасштабної війни Влад здійснив свою мрію та став на захист України від російських окупантів. Воював у лавах 46-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був командиром роти. Разом із своїм підрозділом був весь час на передовій.
«Влад – справжня Людина. Він завжди піклувався про своїх рідних, допомагав у всьому, навіть будучи вже на війні. З ним було легко і спокійно, він був відповідальним, мудрим, завжди боровся за справедливість. Стати на захист своєї держави – це честь для Влада, він готувався до цього. У нього була можливість не їхати в саме пекло, оскільки спершу був інструктором і міг ним залишатись. Однак він відчував відповідальність за своїх побратимів і хотів бути поруч. Я пишаюсь коханим», – розповіла кохана полеглого Героя.
Посмертно лейтенант Паленичка нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Поховали офіцера у місті Стрий на Львівщині.
У Владислава залишилися батьки, брат Арсен і кохана Вікторія. Тато захисника Василь – ветеран АТО, мама Наталія – волонтерка.
