Олексій народився 30 березня 1995 року в селі Війтівка в Гайсинському районі Вінницької області. Навчався на фельдшера у Бершадському медичному фаховому коледжі. Перш ніж вступити у 2014 році до Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова, працював у Війтівській амбулаторії, щоб набути практичного досвіду. Він мріяв рятувати людей.
Під час повномасштабної війни Олексій служив бойовим медиком у мотопіхотному взводі 9-го окремого мотопіхотного батальйону «Вінницькі Скіфи» 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
«Мій Альоша – це приклад мужності та патріотизму. З другою групою інвалідності був повний ентузіазму нищити ворогів і допомагати побратимам. Коли треба – надавав медичну допомогу, коли треба – брав до рук зброю. Не прикривався, що має проблеми зі здоров’ям і щось по службі робити не буде, не казав, що «хай діти депутатів воюють». Чітко знав, чому він захищає країну і для чого. Як би це банально не звучало, але я знаю, що він там зараз на небі, бо в пеклі на землі він уже побував», – розповіла молодша сестра Ангеліна, також військова.
За життя захисника нагородили медаллю «За взірцевість у військовій службі» II ступеня, а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали Олексія в рідному селі.
У нього залишилися батько та сестра.
