Валентин народився і жив у місті Бердичів Житомирської області. Навчався у місцевій школі №4. З дитинства мріяв стати будівельником. Навчався в Бердичівському професійному будівельному ліцеї та Немирівському будівельному технікумі. Згодом з відзнакою закінчив Львівський державний аграрний університет. Працював у стінах рідного Бердичівського ліцею, пройшов шлях від майстра до виконуючого обов'язки директора. Але після реорганізації училищ працював на будівництвах.
З початком повномасштабного вторгнення Валентин приєднався до Бердичівської тероборони, а згодом став бійцем ЗСУ. Служив у лавах 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. У складі підрозділу пройшов майже всі гарячі точки великої війни та поліг у бою за Бахмут.
«Він постійно піклувався про всіх: рідних, студентів та взагалі чужих для нього людей. Він був світлою, чесною, щирою, доброю людиною, кожне його повідомлення для сім'ї, кожна його дія виражали добро. З самого початку війни добровільно прийшов у військкомат. Валентин говорив: «Я тут за жінку, за дітей, за батьків…»; «Хочу, щоб вулицю назвали моїм ім'ям…» (жартуючи, це казав). Я ніколи не бачила людини, яка так любила свою жінку і дітей, батьків. Про Валентина всі люди говорять тільки одне, що Він – золота людина. Коли відбулося прощання у костелі Святої Варвари, куди Валентин ходив разом із сім’єю, то храм був вщент заповнений родичами, близькими, знайомими та колегами», – розповіла знайома родини загиблого Анна.
Поховали воїна у рідному місті.
У Валентина залишилися мама, дружина та дві доньки.
