Віталій народився 28 лютого 1997 року в місті Радивилів Рівненської області. Навчався у Львівському міжрегіональному вищому училищі залізничного транспорту. Працював фахівцем з підготовки виробництва та прототипів у ТзОВ «Електроконтакт Україна». Захоплювався футболом.
Після повномасштабного вторгнення довгий час воював у складі 710-ї окремої бригади охорони Держспецтрансслужби як штурмовик. Віталій отримав поранення, але продовжив службу у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Побратими дали йому позивний «Джміль» за працьовитість і відданість роботі.
«Його девізом були слова: «Якщо помирати, то весело. Від скуки точно не помремо». Саме так він підбадьорював своїх товаришів. Завдяки його мужності двоє побратимів залишилися живими, він їх врятував», – розповіла дружина Мар’яна.
Воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою «Золотий хрест» та медаллю «За жертву крові в боях за Україну».
«Віталій був сильним і мужнім чоловіком, надійним плечем для мене та турботливим татом для наших дітей. Він ніколи не скаржився, хоч як би йому було важко, завжди думав про родину. Часто повторював: «Усе буде добре, маленька, не плач» і «Я ніколи вас не залишу, я завжди з тобою». Він дуже не любив моїх сліз», – додала дружина.
Поховали Віталія у селі Дуб’є на Львівщині.
Вдома на нього чекали мама, дружина, донька, син і сестра.
