Володимир народився у місті Кролевець Сумської області, навчався у Полтаві. З 18 років служив на кораблі у В’єтнамі корабельним коком. Він був тим, про кого американці люблять говорити «self made man».
Після завершення курсів у Києві працював 3D-модельєром в IT-компаніях над створенням культових онлайн-ігор. Обожнював рибалку, неперевершено готував, професійно володів техніками масажу, писав вірші, неймовірно гарно ліпив із пластиліну воєнну техніку.
Коли почалася повномасштабна війна, Володимир приєднався до лав 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ої бригади ТРО ЗСУ. Був старшим стрільцем. Разом із побратимами він вирушив на передову захищати Батьківщину.
Рідні і близькі полеглого воїна поділилися своїми спогадами про нього.
«Володимир був надзвичайно люблячим чоловіком, талановитою людиною, улюбленцем друзів та побратимів. Людиною з неперевершеним почуттям гумору, який дуже любили всі оточуючі. Вова пішов воювати з власної ініціативи та великою вірою і впевненістю в перемозі», – дружина Евеліна.
«Він умів підбадьорити і щиро посміятися, він умів гостро і ємко висловити у кількох словах те, на що у інших йдуть абзаци. Бо знав ціну часу. Ймовірно, підсвідомо відчував що йому відведено не так багато років. Але він наповнив їх емоціями, радістю, сміхом», – сестра Марія Рахмун.
«Вова жартував, підтримуючи тим самим здорову веселу атмосферу для всіх. З ним неможливо було плакати довше 1 хвилини. Рівно через хвилину він майстерно перетворював сльози на сміх. Він не боявся нового – вчився незалежно від віку», – кума Вікторія Артюшенко.
Посмертно молодший сержант Жуйков нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
Поховали військовослужбовця на Берковецькому цвинтарі у Києві.
У Володимира залишилися дружина Евеліна, двоє синів Давид (3 роки) та Арсеній (9 років), мати Катерина Семенівна, сестра Марія, брат Василь, донька Тетяна.
