Валерій народився 10 червня 1989 року в селі Сиротинка Одеської області. З дитинства цікавився військовою справою: любив книжки та уроки історії, з яких перейняв любов до України та всього українського. Також мав творчий хист: збирав різнокольорові камінці, виготовляв картини та чудернацькі пристрої. Був дуже комунікабельним і всюди знаходив товаришів.
У 2007 році Валерій закінчив Стрюківську школу та вступив до Інституту публічної служби та управління Національного університету «Одеська політехніка» (раніше – Одеський інститут менеджменту та управління при Президентові України). За сімейними обставинами не зміг закінчити – узяв академічну відпустку, а згодом записався добровольцем до війська. Брав участь в АТО, пройшов Широкине та Дебальцівський котел без поранень, але після контузії його списали у запас.
Після лікування служив у КУ «Муніципальна варта». За кілька років звільнився та поїхав на заробітки до Польщі.
Після повномасштабного вторгнення Валерій повернувся з-за кордону, щоб захищати свій дім. Долучився до 122-ї окремої бригади територіальної оборони. У 2023 році заочно закінчив навчання в інституті. Після отримання звання молодшого лейтенанта, його перевели на Херсонський напрямок, де він став командиром стрілецького взводу.
«21 червня 2023 року загинув Осадчий Вадим Олександрович, з яким Ганич служив в АТО. Після відвідин могили, де разом з ним був їхній товариш на псевдо Історик, брат сказав, що вони з Вадимом домовлялись у разі чиєїсь смерті не плакати на могилі, а сміятись. Ці слова мені врізались в пам’ять на все життя. Останній раз я потиснув йому руку 16 жовтня 2023 року. Йому дали відпустку і дорогою до батьків він заїхав до мене буквально на пару хвилин. Того дня у нашого батька якраз був день народження. Приїхавши додому, він обійшов всіх друзів, сусідів, однокласників. Зі всіма поговорив та попрощався. Мама згадує, що у день від’їзду Валєрик сказав: «Я не хочу їхати, вдома так добре. Я, мабуть, уже не повернусь», – написав старший брат Віталій.
Поховали Валерія у рідному селі Сиротинка.
«Приклад справжнього чоловіка. Він був найкращим сином, братом, нянею та наставником для племінників. Його «Ой у лузі» – назавжди в нашому серці», – сказав брат.
У Валерія залишилися син, батько, мати, брат, невістка та двоє племінників.
