Сергій народився в селищі Ярова Донецької області. Закінчив місцеву школу. Одразу після цього влаштувався на роботу на Ізюмський оптичний завод. Не пропрацювавши там і року, пішов служити в армію. Потім працював слюсарем-автоматчиком у Локомотивному депо міста Красний Лиман. Останні роки був працівником з комплексного обслуговування Святогірського закладу загальної середньої освіти. Дуже любив дітей, тому із великим захопленням працював там. Вдома займався бджолярством, любив природу. Коли щось робив по господарству, то співав. Любив проводити весь вільний час зі своєю родиною.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до ТРО Донеччини. Служив у 109-й окремій бригаді територіальної оборони Збройних Сил України. Воював за рідний край і, на жаль, там і поліг.
«Завжди був відповідальною, чесною та справедливою людиною. Дуже веселий, добрий. Усім, хто звертався до нього, ніколи не відмовляв у допомозі. Завжди веселий, усміхнений, з почуттям гумору. Любив Україну і пишався, що він є Українцем. «Якщо ти не любиш батьків і свою Батьківщину, то ти не українець» – завжди тримався цих слів по життю», – розповіла донька загиблого Яна.
Поховали захисника у рідному селищі.
У Сергія залишилися дружина, син, донька та онучки, яких він обожнював.
