
Старший солдат Микола Руденко, псевдо Рудік, поліг 17 жовтня 2017 року під час бойового завдання в селі Павлопіль Донецької області. Воїну було 33 роки.
Морпіх Сергій Локатир на псевдо Гуцул загинув 21 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання зі звільненням Лівого берега Херсону. Біля села Піщанівка отримав смертельні поранення внаслідок ворожого авіаудару. За місяць до цього, 27 вересня, захиснику виповнилося 39 років.
Старший солдат Микола Руденко, псевдо Рудік, поліг 17 жовтня 2017 року під час бойового завдання в селі Павлопіль Донецької області. Воїну було 33 роки.
Відеоісторія платформи Меморіал, присвячена пам'яті Павла Мирошниченка. Павло Мирошниченко родом з міста Славутич, що на Київщині. Здобув фах електрогазозварювальника. Закінчив університет за спеціальністю «правознавство». Брав участь в ООС на сході країни. З перших днів повномасштабної війни служив у теробороні Славутича. Згодом боронив Україну в лавах зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Брав участь у боях на Донецькому та Курському напрямках. 28 травня 2025 року Павло загинув у бою на Сумщині. «Я йому настільки вірила. Навіть в себе так не вірила. Всі найлагідніші слова він мені присвятив. Всі найкращі квіти були подаровані мені. Він настільки мене підтримував, мотивував. Огорнув своєю турботою. Показав приклад справжнього чоловіка», – поділилась дружина Тетяна. Спогади про захисника дивіться у відео пам'яті.
Відеоісторія платформи Меморіал, присвячена пам’яті старшого солдата Сергія Хаванських. Сергієві було 37 років. Народився у місті Мелітополь Запорізької області. Рік до повномасштабної війни жив цивільним життям, але залишався резервістом полку «Азов». До цього служив у відділі радіотехнічних засобів розвідки. Заснував власну справу – займався 3D-моделюванням і 3D-друком. У 2021 році одружився з коханою Аріною. Уранці 24 лютого 2022 року Сергій зібрав речі й поїхав на підмогу побратимам до Маріуполя. Пройшов запеклі бої. Коли стало відомо про вихід у полон, вірив у те, що його обміняють. Проте Сергія убили в Оленівці у ніч проти 29 липня 2022 року. Спогади про захисника дивіться у відео Меморіалу.
Відеоісторія платформи Меморіал, присвячена пам’яті солдата Ігоря Утюжа. Ігор хотів подорожувати світом, підкорювати бурхливі річки і мати будинок у горах. Він мріяв про тихе життя зі своєю родиною і щоб першою його дитиною була донечка. Чоловік працював інструктором з рафтингу, був менеджером з прокату човнів і каяків. Дуже любив цю справу. На початку повномасштабного вторгнення він повернувся до України з-за кордону й добровільно став на захист Батьківщини. «Коли переїжджав український кордон, його питали: «Ти напевно хочеш їхати додому в Україну?» Він каже: «Так. Я їду захищати», – розповіла мама Ніна Утюж. 7 грудня 2023 року поблизу села Вербове на Запоріжжі захисник загинув, прикривши собою побратимів від ворожого дрона. Яким був Ігор Утюж – дивіться у спогадах.
Вікторія Іванова була відомою у Тростянці квіткаркою. З чоловіком Ігорем мала власну теплицю. Пропонувала свої квіти крамницям і продавала їх самостійно. Коли розпочалась повномасштабна війна і російська армія окупувала місто, Вікторія стала коригувальницею вогню для ЗСУ.
Повідомляла захисникам дані про пересування ворожих колон. Чоловік востаннє бачив її 13 березня – саме тоді її схопили окупанти. Ігор шукав кохану – та марно. Жодної інформації не було протягом двох місяців. 19 травня 2022 року Вікторії мало виповнитися 53. Цього дня знайшли її тіло.
В українській культурі пам'яті не повинно бути місця для невідомого солдата. Чин кожного захисника та захисниці мають бути увіковічнені. Платформа пам'яті "Меморіал" системно виконує це завдання.
В моєму інстаграмі єдина підписка це - "Меморіал". Фото воїнів, що "на щиті" не дозвояють опускати рук і мотивують продовжувати боротьбу.
Важливо берегти памʼять про всіх загиблих у цій війні. Адже їх історії продовжують жити, коли ми памʼятаємо їх. Ти ким були, чим займались, про що мріяли, памʼятаємо їх звитяги та несемо цю памʼять до наступних поколінь. Такі проєкти як Платформа пам’яті Меморіал важливі, вони допомагають зберегти цю пам'ять, і допомагають формувати міцний інститут національної пам’яті, як одну з умов нашої безпеки в майбутньому.
Для нас важливо розповідати історії мешканців Криму, адже вони жили та боролися заради важливої та обʼєднуючої мети — звільнення всіх наших територій та деокупація Криму. Їх імена мають обовʼязково бути закарбовані в історії вільної України та відображені там, де їх рідним дім — Кримський півострів. Памʼятаємо кожного та кожну.
Платформа пам’яті Меморіал для мене – це спільнота професіоналів, які обрали своєю місією зробити кожне втрачене в російсько-українській війні життя поміченим та закарбованим у суспільній пам’яті. Ця місія не обмежується документуванням, це комплекс проєктів, націлених на розвиток культури пам’яті. Особисто я, просто написавши листа на електронну пошту з описом свого проєкту «Стіл пам’яті», отримала потужне допрацювання ініціативи та всебічну підтримку. Просто тому, що вони по-справжньому горять своєю місією.
Найменше і водночас найважливіше, що ми можемо робити – це пам’ятати. Тому місію Меморіалу важко переоцінити. Для нас честь робити спільний проєкт – Мапа Вулиці Героїв – та допомагати закарбовувати імена захисників, захисниць у памʼяті українців.
Це неймовірний проєкт з точки зору майбутнього документування і ми фактично зараз стикаємося з тим, що створюється база даних, історичний документ, який буде актуальний століття, за яким у підручниках будуть вивчати цю жахливу війну. Я впевнена, що історії Меморіалу стануть джерелом для багатьох книг, фільмів. За кожною історією стоїть праця авторів, людяність. І ця людяність допоможе нам перемогти.
Пам’ятати та берегти пам’ять – це важливий наратив сьогодення. Ми зобов’язані пам’ятати і знати, завдяки кому маємо наше сьогодні. Кожна загибель – це знищення цілого Всесвіту… Меморіал збегірає імена та долі Героїв і Героїнь, щоб знали ми і знали після нас.
Ми, Патронатна служба Азову, займаємось, у тому числі, організацією гідних прощань з полеглими героями. Пам'ять про них – важлива частина ідеології нашого руху. Ми раді, що в Україні є такий масштабний, якісний проєкт, який збирає історії полеглих героїв усіх підрозділів Сил оборони. Це надзвичайно важлива робота, яка шанує героїв та підтримує їхні родини – адже багатьом з них важливо бачити обличчя своїх рідних на різноманітних майданчиках. Дякуємо за вашу роботу!
Ви робите надзвичайно важливу роботу, адже так необхідно, щоб пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, за кожного з нас, була жива не тільки у зболілих серцях рідних, а і серед усіх наших громадян. Пам’ятати і бути вдячними – найменше, що може зробити кожен!
Я дякую команді Меморіалу. Ви для нас робите неймовірне. Це велика робота, і великий вклад душі і сили. Наш біль ви пропускаєте через себе. Наших діточок знає весь світ. Це все зробили ви. Я низько вам вклоняюся.
Коли здавалося, що вже не можна нічого зробити – ви робите. Створюєте безсмертну пам'ять про полеглих героїв, військових та цивільних. Дякую за фільм про мого тата. Це неймовірно цінно для нас!
Завдяки вам, і таким людям, як ви, пам’ять про наших Героїв буде вічна! І про мого сина, і його подвиг теж будуть пам’ятати і знати! Дякую вам за вашу працю!
Дякуємо, що не забуваєте наших захисників. Про них потрібно пам’ятати. Ви робите для нас, рідних, те, що для нас найцінніше – ПАМ’ЯТЬ!
Мені було дуже боляче, коли я не могла знайти вашу сторінку . Пам’ять про наших героїв має бути вічною! Кожна людина – це цілий неповторний світ! Ми маємо знати тих, хто своїм життям пожертвував заради нас усіх.
Дякуємо, що не забуваєте про наших Героїв, які були мужніми та сильними, справжніми патріотами і до останнього подиху боролися за усіх нас, наших дітей та Україну! Пам’ять про них житиме доти, доки битимуться наші серця, і завдяки вам, вашій ініціативі, пам’ять про Героїв буде вічною. Кожен повинен знати і розуміти, що завдяки їм – полеглим Героям – ми всі маємо можливість жити.
Дякую, що нагадуєте про наших героїв! Ми не маємо перетворити їхні імена в цифри.